Ну, як показала вчорашня практика - національний роумінг під час блекауту до одного місця. Подивіться на мапі свого міста "Пункти незламності", їх зараз усюди розгортають, там можна зарядити телефони, нагріти їжу, попити чай, а також є інтернет від "Старлінку".
Останні декілька днів - часто. До цього дуже довго тут не був. Якось під постійними бомбардуваннями не до Аску було. Ну хоч останнім часом моє місто лишають більш-менш у спокої.
Сьогодні мені ще не прилітало жодного запитання українською мовою. Це ж сумно!
Та й мені теж нечасто українською прилітають... Але на питання, які задають кацапською, взагалі не хочеться відповідати. Після 9-ти місяців війни повна відраза до всього російського, особливо до мови, яку я, на жаль, знаю проти своєї волі з самого народження.
Ну як сказати... Звісно, що я проти війни, як події, яка зараз відбувається. Я, як і відсотків 90 жителів нашої держави її не хотіли, не просили і не чекали. Але оскільки у нас йобнутий "сусід", то ми були втягнуті у цей жах проти своєї волі. Я за боротьбу і за перемогу, і готовий терпіти до останнього, поки ми всі не зможемо зібратися на головних майданах наших міст і святкувати своє звільнення від цієї навали. Все буде Україна 🇺🇦
1. Я два місяці прожив у бункері під землею; 2. Я люблю малювати і у мене дуже гарно виходить; 3. Одного разу руснява ракета прилетіла в 50-ти метрах від мого будинку; 4. Під час війни я познайомився з людиною, яка за дуже короткий час стала для мене дуже близькою, бо вона наче янгол, який спустився з небес. Русланочко, якщо ти це читаєш, я дуже скучив, і сподіваюся, що найближчим часом зустрінемося або в Києві, або у Харкові. Хоча ти й так це знаєш, я по телефону щоразу тобі про це кажу 😂 П. С.: Соррі, дуже важко сказати якісь факти, що не пов'язані з війною, таке відчуття, наче того життя ніколи не було. Думаю, що здогадатися, де тут неправда дуже легко 😂