Ойй, та це довга історія...
Але оскільки мене відверто харять люди в яких в аску немає нічого окрім: " пиши в лс, якщо цікаво", то лааадно, розкажу)
Кажу як є, без різних провокацій...чисто так як я це переживала.
В певний момент мого життя в мені прокинувся бунт проти всього... Мій батько покинув сім'ю, мама не могла сама виховувати нас двох, постійно були трабли з грошима, в мами не було роботи...
Скажімо, жити і так було важко, а тут ще й навчання... от я його й послала...
І тоді вчителі вирішили, що я тупіца. Вони не розуміли мене, адже їм було начхати на те, що окрім школи, я маю ще якесь особисте життя, проблеми, переживаня...
+ я некомфортно почувалася серед мажорів. Що не кажіть, а такій як я людині там не місце. В мене постійно був комплекс неповноцінності через те, що я не ходила з айфоном,а з своєю старенькою нокією, через те, що я ходила в реах з секонду, а не з оазиса... це все на мене тиснуло...
Я пробувала втекти музику... Навіть мала серйозний намір поступити в муз. училище... Вже навіть знайшла собі житло в Хм, була на прослуховуванні...але щось в мені сказало: "Ще не настав час"... І я зрозуміла, що треба ще побути біля мами...тут в Старконі...
Але зрозумівши, що доведеться ще два роки провести в середовищі, де тебе вважають бомжом і тупіцою, я вирішила щось змінити...
От так воно і насправді було.
View more