Знаєте,я така людина,що мені хочеться щось комусь розповісти,але я боюсь,боюсю тому,що мені здається що мене не зрозуміють,або мене зрадять.Вже зараз я зрозуміла,що повністю довіряти я можу мало кому.Розповідати щось також.Тому що є такі люди,в яких з часом я дуже розчаровуюсь.І я рада,що я нічого не розказувала,те що тримала в собі.Бо то такі люди,які все розкажуть комусь,і не стримають мою таємницю,або щось важливе.Взагалі,точно довіритись,розповісти я можу декільком людя
це та людина яку я знаю найкраще,зі свого народження,і з кожними секундами,я розумію,як я в ній потребуюсь,і як я її люблю.Та ще,найкраща подруга.Яка мене зрозуміє,і також підтримає,та яка мені також довіряє,і розповідає.
Але,і є таке,що навіть я нікому не можу розповісти,просто не хочеться,або щось не пускає.Те,що я держу лише в собі.Буває таке,що я можу зануритись в собі,і щось тримати.А взагалі,я така людина,яка багато що може розовісти,довіритись,раніше я була дуже наївною,особливо в дитинстві.Диниство,скільки спогадів,та діти.Які діти є,всі вони милі,і всі хороші,немає поганого,і всі вірять все,вони дуже довірливі,і розповідаючі.
Я вже переросла таке,зрозуміло,тепер довіряти я можу не багато кому.Не мало було людей,яких я дійсно вважала дорогими мені,і які вмені потребуються,і в яких я також.Але,з моментами,все проходить,і це все дуже трагічно,люди які були частиною тебе,десь пропали,і звязок спілкування пропав.Але,навіть якщо та людина мені щось розповідала,я не видам її таємниці,та секрети.Тому що,вона довірилась мені,і я пообіцяла неговорити.Навііть якщо ми не спілкуємось,все остальне,залишиться в середині мені.І все,я нікому не скажу.
View more