Павич Д. "В пам'ять пастирю"В пам'ять пастирю… І вовки цілі і вівці ситі… Нажаль такий в нас час… Нажаль все навпаки…Сьогодні злючий вовк, це ті кого боялись ми завжди, Тепер боїться сам, боїться він за свою шкуру і за вовченят, За тих, які повинні мали стати хижаками і царями в світі, Бояться, й знають, що за лишній оскал, куля в спину їх чекає, Або нахабний постріл поміж очі, від тих кого раніше не боявся, Як гра у шахи… де пішак збиває з ніг самого короля… І день настав, коли не знає вовк, як жить йому на цьому світі… І він боятись буде все своє життя…Так само і вівця, то миле і беззахисне створіння, Яке ти гладиш по кудрявій голові, і дивишся в його великі очі, І посміхаючись, чекаєш, щоб воно сказало «беее», Йому ти довіряєш і остраху не маєш, лиш розвернись спиною, І одразу біль відчуєш… відчуєш як у твою спину в мить увігнаний кинджал… І кров твоя оросить землю на якій стоїш… І на останок, упавши на коліна, думка про одне… Як міг я довіряти цій скотинці? А у вівці нахабна хижа посмішка буде…І так буде до тоді, поки пастир не прийде, І не поставить все на своє місце, Але на нього жде сумненька доля… Для того щоб усе владнати… своє життя потрібно Господу віддати, Скажи мені, а ти готовий для порядку проститися з своїм життям? Якщо готовий, то вперед мій друже йди сміло пастухом оцього люду! Врятуй цю грішну землю, й добровільно ляж ти на вівтар, Як це зробив Ісус, та інші, ті, що за свободу свою голову склонили, Віддавши найцінніше для порядку й щастя інших, недостойних… Вперед, не бійся смерті… Тебе можливо і згадають потім… Вже після того, як будеш ти лежати у труні… Зігравши роль свою останню, поклонишся і ляжеш в темну домовину… Заради того, щоб було все, як по фен-шую… Тоді все стане на свої місця… І вовки будуть ситі, І вівці будуть цілі, Лиш вічна пам'ять буде пастуху…
О этот сладкий вкус потерь и расставаний! Он иногда послаще будет новых встреч, Когда пройдут слова любви и обещаний, Наступит время боли и тоски без солнца,Ты понимаешь что ты сам виновник этих действий, Ты понимаешь что винить уж некого, а лишь себя, Мечты, улыбки, радость встречи... Все в прошлом! А казалось - счастье рядом...Летало где то здесь. Ты мог его услышать, И даже рядышком уснуть, Но, это все ты мог...Теперь увы, лишь в памяти она, Теперь ты сердце можешь по положить на полку, И подождать, чтоб раны зажили, А это для того чтоб снова его ранить...И снова чувства разделить на два, Потом опять любить, мечтать и строить планы, Потом опять забыть и снова потерять, И раны в сердце будут новы,И снова чувства под ноги бросать... Но это для того чтоб ты опять узнал тот вкус, Настоль прекрасен и любим, Тот вкус тоски, и даже ее запах, Заставит разум твой сойти с ума...О этот сладкий вкус тоски и расставаний...
судячи по відповідях в аску, ти кончений наркоман!
я слишком стар для такого дерьма как наркотики. Якщо я хочу зловити пріхід, мені вистачає різко встати з крісла, ше ті приходи так ловляться. В мене йобнутий світогляд, нафіга його ше чимось травити.