#з

Не пробували дивитися українські фільми (українською мовою, звісно)? Виявляється, їх є вже дуже пристойна кількість.

---

Не знаю що вам порадити🤔. З останнього сподобалася "Неймовірна історія Бенджаміна Баттона". Фільм "Містер Ніхто" спершу не сильно вразив, але зараз часто його згадую, бо моє життя почало нагадувати цей фільм. Ну і я завжди казала, що мій улюблений фільм — "Початок" 2010 р.

---

Може я більше по серіалах 🤔?
Почала дивитися "Декстер. Нова кров". Якщо чесно, оригінальний мені подобається більше. Раджу глянути, якщо не боїтеся крові😏. Там багато чого мені подобається, а головне, головний герой зовні нагадує мого "родича" 😀, брр.

---

Музика — мій топ сумних мелодій.
https://music.youtube.com/watch?v=fgwLushOZQ0&feature=share

---

Швидко виписуйте назви, якщо не дивились, бо я не знаю коли знову видалюся звідси. Може дуже скоро.

View more

Знаєте, діти в дитинстві читають казочки, а я з років 4-5 читала Кобзар. Досі люблю усім серденьком Шевченка, бо його творчість пронизана пророчістю, а сам він був дуже цікавою особистістю, а не тим чоловіком у шапці, образ якого так поширений. Тарас писав: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі — чужі люде, роблять лихо з вами...». Що у часи Шевченка так було, так і залишилось після нього. Хоча, варто зазначити, що так було завжди. Бо не «один народ», а справді чужі люди, які приносять біль і кров.

---

Що ж, і до повномасштабного вторгнення не уявляла такого, ні зараз тим паче. Як можна любити того, хто тебе вбиває? Як можна будувати сім'ю з тим, хто вбив твоїх близьких? Як можна бути з тим, хто не визнає тебе окремою особистістю, яка сама може вирішувати, що їй потрібно? Я не знаю як. І знати не хочу.

---

І не треба писати про те, що не всі такі. Не хочу про це слухати. Пов'язувати своє життя з тим, хто викликає огиду, неприязнь, навіть подекуди страх і вбиває тебе, твоїх близьких чи руйнує твою країну — це неповага до себе і неадекватність.

View more

господи, дай мені інше серце,
благаю, молю.
це моє - розбивається
як вазочка з кришталю
в серванті бабусі з Рубіжного,
бо в ній не варення - вогонь.
як шибки в автобусах з хрестиком
з евакуаційних колон.
розтрощені, розпанахані,
хоч везли в собі життя.
прибиті іржавими цвяхами
коти і собаки...
дитяча розпатрана іграшка -
таке моє серце, таке.

---

як танком розпорота оранка,
беззахисне і м'яке.
як спалене вибухом гніздище -
порожнє, куди не глянь.
таке моє, господи, серце це -
вирва, іржа, твань.

---

як хмара над Маріуполем,
куди не торкнись - поллє.
діряве, голодне, облуплене -
таке воно, серце моє.

---

завмерле від безпорадності,
і люте, не ніжне, ні.
як люди в підвалах Попасної,
як смертники в Кремінній..

---

молитви туди не вміщаються.
хоч нині і Чистий четвер,
там брудно. туди збираються
співати за тих, хто вмер.
оспівувати ненароджених
на чорній оцій війні.

---

благаю, молю - дай ще одне.
і чую у відповідь: ні.

View more

Гарна спроба схилити мене на злочин, проте я не можу розділити вашу думку.
Тому що я - не вони і просто так на мирних не нападаю. На цей крок я би змогла піти виключно у одному випадку - якщо буде пряма загроза життю (моєму, моїх близьких чи ще когось). У всіх інших випадках я цим не буду займатися.
Як би у мене не холола в жилах кров, як би сильно я не хотіла зробити з ними усе те, що вони робили з нами та відплатити їм, я не буду опускатися до їхнього нелюдського рівня.
До того ж варто пам'ятати про те, що у них є наші. Інша справа в якому вони стані та як з ними поводяться. Проте вони живі і їх можна обміняти виключно на живих. Тому у наших інтересах брати цих нелюдів у полон і "піклуватися" про них згідно із правилами війни, як би бридко від цього не було. Бо вони є ключем до наших полонених, які також чекають свого повернення додому. Про них теж варто пам'ятати, коли виникає бажання бути в ролі судді та роздавати усім вироки.

View more