Romanivna

мене дуже втішає той факт, що НАРЕШТІ я нормально висипаюсь. я встаю зранку з задоволенням, радістю і я повна енергії й запланованих звершень.
я зовсім не "вмираю" зранку, не прагнучи й одну повіку підійняти.
я не бігаю в шаленстві, щоб встигнути за 15 хв. зібратись до першої пари і при цьому купу речей забути зробити і таку ж купу речей забутись вдома, вийти з кімнати голодною, щоб потім спокушатись на той злощасний "школярик".
саме ранок робить мій день. якщо ранок хороший -день по інерції теж здебільшого мусить видатись крутезним.
мій ранок останнім часом якраз можна охарактеризувати, як хороший, так як мене не підіймає мелодія будильника, - я підіймаю себе сама ще до його гучних потуг.
я встигаю поснідати не чимось крижаним з лотка, що у холодильнику, а навіть паруючою смачною і корисною їжею. сьогодні, до прикладу, я навіть мала час потримати в руках щастя: я насолоджувалась моєю обожнюваною ранковою кавою зранку.
я нормально зібралась, привела себе у порядок і нормально нафарбувала губи для настрою.
.
АЛЕ мене зовсім НЕ втішає той факт, що [!святийвасиль!] скоро переводять стрілку годинника.
ну для чого, люди, скажіть мені? ну для чого знущатись над власними громадянами? навіщо ця вся "канєтєль"?
я ж тільки звикла, я ж тільки почала насолоджуватись ранками, я помічаю сонце на небі й пташок на дереві, я задоволена власною успішністю і тією красоткою з червоними вустами у дзеркалі, мене все тішить і веселить, я ледве стримую себе, щоб бува не не підстрибнути й не полетіти на шляху до навчального корпусу.
І я абсолютно впевнена у тому, що стрес незабаром у нашій країні -явище невідворотнє, а особливо для тих, хто, на відміну від мене, й досі не зумів навчитися підіймаєтись з постелі не важко й не болісно.
на мою скромну, нехай навіть й необізнану, думку, психічне здоров'я і емоційний стан населення є куди важливішим від "економії електроенергії".

View more

та за останніх два місяці "домашніх канікул" на мене так впливає реклама, що починає сіпатись око, передьоргується щелепа і вже розвинувся рефлекс тікати куди-подалі (у свою кімнату), коли я чую крізь відчинені двері пронизливий звук дідового телебачення з такими словами: "в домі має бути друг, буль-буль.." бля...ха -муха, вдома має бути кава, а не "друг".
.
або цей вопль неврівноваженої жіночки, яка противно так верещить своїм противним голосом "риназолііііін"
і ця соплива дівчинка, яка постійно промовляє, що її носик (в с т а в н е с л о в о) знову дихає.
Складається таке враження, що вся наша країна потонула в тоннах сопель і у всіх дітей обов'язково носик не дихає і їм просто необхідно (щоб вижити, звісно) користуватись риназоліном....
піколакс, дуфалак, лазолван, но-шпа, реклама бабусі в капцях і Т2....і продовжувати можна вічність.
.

---

не говорячи уже про мою улюблену, неймовірно захопливу і, що саме головне, оригінальну (жаль, що дуже коротку) передачу привітань, що на горизонті йде (в с т а в н е с л о в о) КОЖНОГО, люди, дня. І цей мускулистий і безмежно сексуальний Олежка Винник через кожних дві пісні.. Яка харизма, який голос, який погляд, а волосся...
.
в загальному, мене дуже надихає оригінальність сюжетів української реклами. Я дико захоплююсь рекламною продукцією, так як її можна величати цілим мистецтвом.
так, ми це вміємо робити, цього не відбереш.

View more

інколи здається, що так, -хотіла б повернутись в певні приємні й потішні моменти.
Але ці секунди "здається" минають настільки швидко, що не встигають і затриматись, як з успіхом випаровуються.
.
я є сьогодні, я є вже і зараз.
.
а шкодувати або ностальгувати за минулим -справа пенсіонерів.
хоча я б не хотіла стати коли-небудь таким пенсіонером скільки б не показувала дата народження у моєму паспорті.
маю виправдання для своїх слів:
потрібно жити сьогоденням, потрібно творити, радіти, чудити, знаходити драйв, енергію, щастя, сміх, визначні події, пригоди,які закарбовуватимуться в пам'ять уже сьогодні. припасатимуться у пам'яті і фотографіях "на потім"немов у комору доброго господаря. колись, як то говориться, знадобиться.
.
якщо говорити про повернення самого минулого у теперішнє -також однозначно -ні!
я вже не та, що колись і своїм змінам завдячую безлічі людям, хорошим фільмам і неймовірним книгам, які змусили рухатись далі і прагнути, хоча й невисоких, але все-таки, висот.
я дуже щаслива, що доля подарувала для мене цих людей, з якими я стала безсумнівно кращою.
все
.

View more

всесвітня мегаправдива закономірність, яка виконується просто у 150%:
тільки-но як ти смієш комусь-десь (можливо, навіть на секунди дві-три) зронити з вуст яке слівце стосовно себе або наважитись вихвалятися чимось навіть незначним, або просто говорити про себе без ніяких лівих думок в сторону, наприклад, як в тебе зазвичай буває або як ти зазвичай з чимось справляєшся, або які у тебе плани, то все(!!) - обов'язковим порядком все станеться протилежно від твоїх гучних або не дуже слів. Обов'язково все буде НАВ_ПА_КИ, як би тобі цього не бажалось і яким би самовпевненим ти не був.
Ця доля, ніби навмисне, демонструє нам свою непередбачувану натуру і показує тим нашу нікчемність перед нею, стирає будь-яку самовпевненість і гординю з тебе.
.
от недавно у групі була дискусія і я била себе в груди і усім говорила, що мені досить 4 години сну вночі, щоб зранку почувати себе досить нормально і пристойно...
а сьогодні вот я зі всією, притаманною мені, серйозністю заснула на першій парі.
і саме цікаве, що пів на третю ночі - це ніяк не показник. абсолютно ніяк, так як траплялось стуляти очі і в четвертій, і в п'ятій... траплялось і в шостій, але це, скоріше, виняток був.. перший курс і все таке: молоді ще, зелені, наївні...

View more

ось уявіть: весь світ набрид, все немиле, лихе й огидне, зіпсували настрій або ще гірше - образили. приходиш ти додому,відкриваєш двері і цепенієш, споглядаючи вірний й відданий погляд очей, що чекали тебе увесь день.
Ти обіймаєш пухнасту морду і все погане минуло, як і не було його ніколи.
це безцінно. це ЛЮБОВ.
також можу написати про мамину птицю,корову і тд., не говорячи уже про дари природи, але найбільше -осені.
я люблю приїзжати і обдивлятись все довкола: що нового виросло, що достигло, як змінилось за два тижні моєї відсутности, що пора б уже збирати, а що проситься сфотографувати.. Я люблю фотографувати домашні здобутки. помітно?

---

P. S. ось чому я люблю свій милий дім і отримую там задоволення. так мислить вся моя кімната.вони -такі як і я. гадаю, так мислить більша половина людей. точніше, надіюсь на це,бо, нажаль, доводилось чути і протилежне.
можливо, все видасться, як сповідь,непотрібний нікому текст і мій витрчений час на тицяння по клавіатурі смартфону.... проте, надіюсь, цього ніхто й не читатиме. це все для мене.

View more

за домом. в цілому.
це мій дім, моє подвір'я, на ньому зростала я і формувалось моє бачення всього,що маю тепер.
і якщо б добре знали ту Юльку, то частенько змушені були б чути від мене ледве не любовні зізнання моєму дому.
Моє любиме ліжечко, моя тепленька ковдра, вікна, з яких відкривається вигляд на сад, де простягнула своє кучеряве гілля яблуня, в літню ніч з якої барабанять по підвіконню (особливо під час грози) червонобокі яблука...
здається, що сумую я за кожною травинкою й за кожним предметом,незалежно від того правильно чи криво він там лежить. і сумую я не тому, що цього мені вкрай бракує тут, перебуваючи на навчанні, а сумую, напевно, через усвідомлення, що ця травинка чи деревинка знаходяться за адресом мого дому.
наш дім -там де найбільше відчувається комфорт, затишок і душевний спокій. моя домівка -саме таке місце, моє місце. (відразу хоче напроситися всім відомий вислів, мовляв кожна жаба вихваляє саме своє болото.ну і нехай.)
звичайно, хочеться повертатись туди, де тебе чекають,виглядають, люблять і балують обіймашками. так, звісно, як і в будь-якій нормальній сім'ї, трапляються подекуди й непорозуміння,сварки..,але не про це зараз мова.
Найбільше, напевно, я люблю обійми. мабуть, тому так тягне, немов магнітом, мене додому. тягне так,що не в силі втерпіти. І ти з радістю й ейфорією складаєш дорожню сумку, прямуєш на Хмельницьку маршрутку і, їдучи, мрієш про всяке своє, дівчаче, в очікуванні дива.
за два тижні, здається, це найкращий момент.
може виникнути думка, що я не задоволена своїм пепебуванням в Кременці, але, насправді, це хибна думка.
Просто в цьому місті практично ніколи не відчуваю обіймів,за виключенням тих, що заради пристойности. А ще я пррсто нестерпний "домосєд". Доповнює цю картину хіба те, що я ще й дика, інтроверт, нитік або мамина дитина. називайте, як заманеться. просто люблю і все.
так стосовно обіймів, згадую, як тільки лиш прочинивши хвіртку, відразу в очі кидається всяка домашня живність:кіт ледащо розлігся на лавці, звісивши пухнастого хвоста й час від часу мелькаючи ним туди-сюди, ніби показує, хто тут господар. Кицьки теж вигрівають блискучу шерсть і пузико на сонці. (в певні сезонні періоди можна й втрапити на жвавих, бігаючих повсюди, кошенят).
пес стоїть на буді. коли нікого немає він любить "говорити" сам із собою:бурчати, стогнати,видавати ще цікаві всілякі звуки, які не здатна тут і описати. мій пес мудрий: в присутності кого-небудь він не дозволяє себе так негоже вести й пустувати, бо він справляє вигляд суворого й сейозного.
я багато можу написати про вдачу й звички кожного мого кота, пса тощо.
я відразу все люблю. я відразу обіймаю по приїзді того кота і того норовливого пса, хоча він і не дуже дається до таких ніжностей-любостей.
просто в Кременці я не маю кого обіймати і кому дарувати свою ніжність і любов.
з радістю привезла б собі якого мурчика, але, нажаль, правила гуртожитку суворі й невблаганні.

View more

кажуть люди, що існує.
.
як же інакше можна було б пояснити вчинки багатьох людей (особливо це стосується покоління наших мам і бабусь), коли, пробувши один день в ролі гостей на чужому весіллі, майбутнє подружжя відразу необдумано й раптово влаштовує сватання?
.
випадків уже за своє недовге життя мала нагоду наслухатись вдоста. історії такі, що хоч бери та й книжки пиши.
.
особисто для мене це завжди порівнювалось з чимось неймовірним, вигаданим, уподібненим з фантастикою.
адже симпатія, можливо навіть закоханість - ще можуть розквітнути в серці при першій зустрічі.
.
А для перевірки і набуття якихось міцніших почуттів, розквіту кохання потрібен певний час.
І, як відомо, час є поняттям відносним і для кожного розпливається в свої, певновизначені межі. комусь вистачить, для того, щоб покохати і тижня/місяця, а для когось мають минути роки.
.
особиста думка моя: для того, щоб закохуватись і пізнавати "свою" людину - і життя мало. можна щодня закохуватись все глибше і все більше...

---

я дуже важко і довго звикаю до людей, мені важко впускати їх у свій особистий простір, ділитись чимось особливим, (окрім буденностей і загально прийнятих розмов про погоду)
водночас я дуже легко їм довіряюсь і (парадокс) швидко звикаю до їх вчинків, дзвінків, перебування або що.
але, зважаючи на згадані мною випадковості долі, смію зауважити, дійсно щасливі випадки, в подружжях яких простежується і любов, і взаємопорозуміння, і довіра впродовж спільнопрожитих довгих літ, то варто задуматись, чи всі ті божевільні, шалені й необдумані вчинки настільки поступаються добреобміркованим зваженим й перевіреним часом зустрічанням?
варто задуматись...

View more

не знаю, наскільки "ті часи" можна сміливо вважати старими, адже музика вічно молода, чи не так?
.
Але мені до вподоби Бі-2, Мумій троль, інколи на душу добре іде Сплін або що в цьому роді... ну і, звичайно що, Баста.
.
Ви можете задастись питанням стосовно мого психологічного віку і тим, наскільки я старомодна, що терпіти не в змозі Міякі, Ендшпіль, Крид, Мот, Бьянку, Гриби, Lx24 і ще з півсотні того, чого не здатна запакарьувати собі в пам'ять?
.
в кожного свої вподобання, тому абсолютно позбавлена права засуджувати або обговорювати людей, які відверто тащаться від вище мною перерахованого, але я теж маю які-неякі міркування про довговічність і не тільки музики.
.
свою ж музику я неймовірно обожнюю і оберігаю її від чужих непроханих вух наскільки можу. Особливо мені до вподоби абсолютно випадково натрапити на папку, наприклад, з 2013 або 2014 років і переслухати її вздовж і впоперек, потанцювати біля дзеркала (ну да, і шо?), поностальгувати тихенько, згадати людей, з якими пов'язані забуті треки, і себе три роки назад. (страшно!).
.
хоча, тримаю у своїх музичних вподобаннях і багато сучасних виконань, (їх, зокрема, переважна більшість), але невідомо з яких суб'єктивних причин моє серце "зачіпають" саме колишні пісні (ясно, що далеко не всі, а ті, які володіють якимись, очевидно, прозорими ключами до мого серця. підозрюю, що в кожного той ключ особливий).

View more