Вірую 😁 справді, вірю в це. Бачила це на прикладі дуже багатьох людей, хто зрештою "дочекався" ту саму людину. Але знаю не менше прикладів, коли нічого не вийшло. Та завжди хочеться вірити у краще й хеппі енди.
Навіть на прикладі моєї сім'ї, дідусь з бабусею якось зразу знайшли один-одного, і прожили у щасливому шлюбі 31 рік. Батя, після розлучення з мамою, ще однієї жінки та "свіженької" дитини, одружився на мадам, в яку був закоханий у молодості. Мама має якийсь надзвичайний зв'язок з моїм вітчимом. Вони прожили разом 13 років, і досі мають теплі стосунки, спілкуються і допомагають один одному.
Тобто, для себе я не бачу в цьому нічого нового, типу "твоє тебе знайде й з тобою лишиться".
Ну, або ж це просто казочки, якими я тішуся час від часу.
Хм, найдоленоснішим рішенням для мене стало розлучення. Це дало мені шанс отримати те, чого я дійсно хочу, чого прагну.
Ну, і рішення вернутися у Кобург. Це кардинально змінило моє життя та налаштувало мій контакт з собою. З'явилося саморозуміння та чесність перед собою.

View more

За останній час у мене не трапилося (дякувати Богу) нічого такого, що б мене якось вразило. Ну, може хіба сусід назамовляв різної херні собі на Тemu на моє ім'я, і я отримала штраф від інкасо-сервісу на 560€. А він пізди. Але то було місць назад, і гроші зрештою він мені повернув.
З того, що мене зацікавило - мала розмову зі знайомою, яка втратила свою особисту річ при переїзді, і дуже плакала через це. Бо то її спогади про Харків і мирне життя. Та й взагалі вона любителька покопирсатися в минулому, з її слів. До цих пір я думала, що я теж.
Одного ранку я сіла їсти і зайшла сюди на аск, і побачила у стрічці свого одногрупника. Мене ледь не знудило в ту хвилину, бо це просто тварь, а не особа.
Згадала про розмову зі знайомою, про минуле і втрати, тому завела собі сторінку в ВК, щоб знайти хоч якісь свої фото за останні 15 років. Це ж моє життя, як не як. У тому числі і навчання в університеті, та й бляха в цьому році маю 15 років після школи.. кароч, задоволення я не отримала, як і ностальгічних моментів.
З того, що я знайшла - приємні спогади лише про роботу в ті часи. Все. А інше - хіба я була тоді щасливою? Хіба воно і правда було так добре? Якийсь жах із бару Щедра пані, люди, яких вже нема, скільки всього забутого, що радше б я взагалі про те не згадувала і не дивилася.
Мене вразила ця відраза до людей, яких я знаю чи знала колись. Все, до 2017 року, наче в кривому дзеркалі. І добре, що те все пройшло.

View more