Ти був... Ти жив.. Тебе нема... Як швидко дні мина... А в серці туга та журба. Чи ти почуєш, друже мій? Цей тихій стогін у моїй душі... Мовчи-мовчи... Нічого не кажи! Якби хотів сказати... Все марно вже. Нема. Прийшла засніжена зима... І сильно серце обпекла. Мій друже, де мені тебе знайти?... У Вічності ти скажеш... Ці дні без тебе Вічності рівняться ... Так холодно... Ця сирість у моїх очах... Немов і осінь вже настала. Печаль та смуток... Ти був... Ти жив.. Тебе нема... А ще недавно бачила як ти сміявся.. Історії твої космічні чула.. А все!А все! Так тихо... Тихо-тихо.. Не чути більше сміху... Не чути розповідей про планети. Ти десь далеко... Можливо там про що так мріяв? Космос? А як же многоє хотілося тобі сказати. Ти може скажеш щось????? А все! А все! Мовчи. А раптом щось захочеш ти меі сказати можливо уві сні прийдеш... Як жаль що час назад не повернути! Як жаль що доля не була прихильна! ЯК ЖАЛЬ ТЕБЕ НЕ ПОВЕРНУТИ. У Вічності.. Можливо... Колись зустріномось та почаюєм з Богом.