ВИШЕНКАА

ЭТО КОНЕЧНО НЕ СТИХ,
НО КОГДА ТО ЧИТАЯ ЖУРНАЛ, Я ПРОЧИТАЛА ЭТО.
МНЕ ОНО ОЧЕНЬЬЬЬЬ ПОНРАВИЛОСЬ.
Чи знаєш , як раптово напливає безлюддя й ти входиш у закручену воронкою землю,любове моя? Чи знаєш ти це запаморочення , млосне тремтіння пальців і обрив серця всередині тіла?Як багато ти знаєш про мене, любове моя. Як мало я знаю про тебе. ти міг би гладити мої коси,коли я боятимусь ночі. Ти міг би перемогти моїх демонів. Ти міг би долюбити той шрамик усередині серця,який саднить на негоду. Ти міг би бути. Ти міг би говорити мовою заклинань. Ти міг би говорити мовою дотиків. Ти міг би мовчати. Ти міг би бути стіною. Ти міг би бути повітрям,яким я дихаю. Я не знаю, яким би ти міг бути. Я не знаю , якого кольору твій світ. Я б любила твої широкі, зашерхлі від важкої праці долоні .шорсткий дотик на шкірі. Я б любила твої тонкі пальці музиканта. Віртуозне впізнавання вигинів. Я б любила твоє чорно засмагле тіло. Я б любила твою шкіру,білу,як порцеляну. Зимну блакить твоїх очей. Важку болотяну зелень. Карий вогонь. Ти пахнеш мені вогнем і димом, любове моя. Я люблю твій запах. Але тепло твого тіла вислизає від мене. Усе, що я маю , - пожовклий прямокутник фотокартки і прірву, що відділяє мене від тебе. Моя любов неможлива. Ти міг би дожити до дев’яноста і вдихнути мій перший крик. Я би вчилася стояти, тримаючись за твоє коліно. Ти б учився вмирати в моїх падіннях. Але тебе ніхто не встиг навчити. Ти міг би втекти. Випасти з машини, скотитися з потяга , збиваючи з ніг вартових і суху пожовклу траву. Ти міг би врости в цю землю, не заплющуючи очей. Стати сосновим стовбуром для порожніх зіниць, що полювали на тебе. Впасти раніше за постріл. Не бачити землі, якщо – в потилицю. Не бачити неба, якщо – в чоло .Ти міг би, якщо пощастить, дожити до глибокої ночі й зустріти світанок мого тіла. Болючу припухлість грудей. Деформовану дитячу прямизну. Таємну скутість пробудження. Й навіть мої нинішні п'ятнадцять. Та чи могла б я тебе впізнати, любове моя? А впізнавши, торкнутись вогню тисячолітньої купальської папороті, що живе у шматочку кам’яного вугілля? Адже моя любов неможлива… Ти всміхаєшся мені зі своєї вічної молодості, й моє тіло тужить за тобою. Я шукала тебе у випадкових дотиках і невмілих поцілунках , але ні в кому не знайшла твого обличчя. Тебе ніде не має,розумієш, любове моя? Бо кров тулиться до крові й обирає собі пару, щоб через віки зберегти неторканими твої тонкі риси. А нині немає таких облич,любове моя. Чи знаєш, як раптово напливає безлюддя й ти входиш у закручену воронкою землю, любове моя? Чи знаєш ти це запаморочення., млосне тремтіння пальців і обрив серця всередині тіла «- Хто це, мамо?»- « це твій прадід. Його забрали в тридцять сьомому» . І все, любове моя. Й усе, моя неможлива. І нині я посередині річки, відділена від землі подвійним кордоном смерті й крові, й ніколи мені не доплисти до берега. А є тільки висока вода смерті й крові,дбайливо плекана в глибинах твоїх зіниць, аби не дати,не дати мені доплисти до берега…Все,що я м

View more

ОДИНОЧЕСТВО.
КАК ЖЕ МНЕ ЗНАКОМО ЭТО СЛОВО.
ЭТО ТАКОЕ СОСТОЯНИЕ, ЧТО КРОМЕ МУЗЫКИ ТЕБЯ НИКТО И НИЧТО НЕ ПОНИМАЕТ.
И ТАКОЕ ОЩУЩЕНИЕ ЧТО ВСЕ ЛЮДИ ИЩУТ ВО ВСЕМ ВЫГОДУ.
ВСЕ ТЫ НУЖЕН РАДИ ЧЕГО ТО.
КАК У НИХ ПРОБЛЕМЫ, ТЫ ОБЯЗАН ПОМОЧЬ.
ИБО ЖЕ ТЫ ЕБАНУТЫЙ ДРУГ НУ.
ДАААА
ТЫ ИМ СОПЛИ ПОДТИРАЕШЬ.
СЛУШАЕШЬ ИХ СОПЛИ.
КАК ОНИ ЖАЛУЮТСЯ КАКАЯ У НИХ ПЛОХАЯ ЖИЗНЬ.
КАК ИМ ПЛОХО..
ТЫ, КОНЕЧНО ЖЕ РАД ПОМОЧЬ.
ИБО ЖЕ ДУМАЕШЬ ЧТО КОГДА ТО ЭТО БУДЕТ ВЗАИМНО.
А ПОТОМ НАСТУПАЕТ ТАКОЙ МОМЕНТ, КОГДА ПОДДЕРЖКА.УТЕХА НУЖНА ТЕБЕ.
И ВОТ ИМЕННО В ТАКИЕ МОМЕНТЫ, ПОНИМАЕШЬ КТО НАСТОЯЩИЙ ДРУГ.
А ВСЕ ОСТАЛЬНЫЕ ИЩУТ ОТ МАЗКИ: Я ЗАНЯТ. ПОЗЖЕ ДАВАЙ. РЕШАЙ САМА..
ТВОЯ ЖИЗНЬ.
И ТОГДА ПОНИМАЕШЬ , КАК ТЫ ОШИБАЛСЯ В ЛЮДЯХ.
ТЫ ИМ ОТКРЫВАЛ ДУШУ. А ОНИ ТУДА ПРОСТО ПЛЕВАЛИ.
ТЫ К НИМ ХОРОШО ОТНОСИЛСЯ. А ВЗАМЕН ЧТО?
НИЧЕГО.
ЕЩЕ ТЕБЯ И ВИНОВАТЫМ ОСТАВЯТ.
КАК МНЕ ЖАЛЬ, ЧТО ТАКИЕ ЛЮДИ ЕЩЕ ЕСТЬ.
И ИХ СТАНОВИТСЯ ЧТО ВСЕ БОЛЬШЕ.
А ЕЩЕ ОДНА С ПРИЧИН, ЭТО ТО ЧТО ЛЮДИ ХОТЯТ ПОКАЗАТЬ СВОЙ ХАРАКТЕР.
И ТОГДА ТЫ ОСТАЕШЬСЯ ОДИН.
И ОСТАЕТСЯ У ТЕБЯ КОТМУЗЫКАКНИГАИКОНФЕТЫ.
ЭТО ОЧЕНЬ ПЕЧАЛЬНО.

View more