я ні, але в будинку де я росла була така собі квартира під символічним номером 13. на початку нульових там проживали наркомани. в підʼїзді постійно стояв незрозумілий шлейф, подвірʼя було щедро всипане використаними шприцами, а до нас в двері стабільно декілька разів на тиждень стукали всякі незрозумілі персонажі з одним і тим же питанням - чи тут живе «дєд». «дєд» жив поверхом вище, він і його банда виготовляли і продавали героїн. дуже добре памʼятаю одну ніч, мені тоді було мабуть роки 4, я прокинулася перестрашена від криків і бійки в підʼїзді. билися так заповзято, що чиясь тушка раз за разом вдарялася об двері нашої квартири. тоді мій тато викликав поліцію.
коли дєд помер, там поселилися його мама і син. вони не були наркоманами, але страждали від алкоголізму, тому спокійнішим життя не стало. сусіди, незадоволені такими мешканцями, підпалювали їм двері, чим накликали на себе гнів і погрози вбивством. за сином дєда неодноразово приїжджала поліція, але він кожного разу повертався. потім за короткий період часу померли спершу бабка, а потім і син «дєда», тим самим замкнувши порочне коло недобросусідства. з тих пір 13-та квартира пустує.

View more