vicci

З дійсно непереборних і ~моїх~ можу виділити лише боязнь комах: дрібних, бо можуть залізти в якийсь із отворів на моєму тілі, згнити там і спричинити проблеми зі здоров’ям; великих, бо вони надто сюреалістично виглядають, а деякі з них дуже огидно тріпотять крильцями. В таких випадках я спершу намагаюсь позбутися джерела страху (спокійно прошу когось зняти цю гидоту з мого волосся/одягу/тіла), а потім вмикається тремор рук і панічні крики.
А є ще напівфобії. Це а) коли я переймаю чужий страх, зазвичай людини з близького очікування, бо вона дуже переконливо його виражає. Наприклад, у мами арахнофобія і згодом я теж почала мліти від одного вигляду павуків. Що цікаво, коли мами поруч немає, я реагую на них абсолютно холоднокровно.
Інший приклад - коулрофобія (страх клоунів). В дитинстві я спокійнісінько відвідувала циркові вистава і тоді в мою голову навіть не закрадалась думка, що клоун може лякати. Ну бо що там страшного? Червоний ніс і всрата перука? Meh. А потім побачила якийсь жахастик і вирішила, що насправді то вони дуже навіть кріпові. Ні, ну ви бачили цей потворний грим? А ніс кривавого кольору? А перуку, що схожа на хробаків? Шо, нє жах? От я й кажу: який жах! Словом, накрутила я себе добряче й пішла з тим всім у люди.
Перша історія була сумна. Подруга дуже глибоко порізала палець і деякий час мусила ходити в лікарню на перев’язки. В один із таких разів я пішла з нею: почекала 5 хвилин під кабінетом і ось ми вже спускаємося сходами. Йдемо, щось обговорюємо, сміємося, аж раптом хepaк! з-за повороту виходить клоун, той що з логотипом Макдональдса. Я в паніці, особливо не роздумуючи, хапаю подругу за поранену руку й жену на всіх парах донизу, а позаду чую страшні крики. Обертаюсь до неї, кажу щось типу: "та знаю я, що він ДУЖЕ стрьомний, тому нам треба бігти швидше, ти вже постарайся, будь ласка" і ще сильніше дьоргаю за руку. Крики тільки посилюються. Пробігли ми ще трохи, а крики не стихають, говорю їй "заспокойся, ми вже он на скільки від нього відірвались, мінімум на три поверхи!" А у відповідь чую злісне: "Ти мені палець, бляха, роздерла!" Коротше, мусили ми знову підійматись на той шостий поверх і переробляти перев’язку.
Інший випадок стався на Площі Ринок. Оперний співак заливався біля одного з фонтанів, а навколо нього юрба зібралась, я в числі перших. Стою, насолоджуюся прекрасним співом, спостерігаю за людьми, які гроші кидають і чую над вухом тихеньке "ррр!" Обертаюсь - а там знову довбаний клоун! Ну я й заволала як різана. Мало того, що зібрала на собі погляди людей, так ще й вокаліст, бідний, запнувся.
Отак і жила я з вигаданою фобією: ганебно, але цікаво. А потім в один момент сіла й зрозуміла, що насправді я взагалі клоунів не боюсь, це просто фільм на мене такий ефект справив. І воно відпустило. Тож, так, зараз у мене, мабуть, лише одна фобія.

View more