але моя неспособность нормально сформулювать такиє реченя слова і тд добавить коми правильно написаниє слова і все то прекрасно -_- але таке даже в восне небуде
а моє жизнь зводица до того що луче мне недумать о жизни бо сразу все стає бесмисленим і все чуства кудась діваюца і все бесмислене зачем жить але не хочу чай щя опустить
Ех моя бабка -повитуха тобі б чай з шипшини запарила б 2 л. то й рукою зняло б тимпературу.Бо там є вітамін "Ц" Він саме від простудии. І ще чай з липи *цвіту*
начну з того шо я їх удалив давно все возращяєца я заєб удалять вишол гугла через часик назат зашол в аск відповіді і знов куча є і я такий -_- а обновить ету сторинку зазвичай ще добавляє
"Нужно пройти через пропасть, чтобы оказаться на другом берегу.Так начинается всё новое".Как думаете,миновать пропасть это обязательное условие или в вашей жизни новое приходит по-другому? Но, если не сжечь все пути назад будет ли это по-настоящему новое?С какой эмоцией обычно у вас связана новизна?
Доброго вечора. Знаєте, тут все напряму залежить від конкретної особи і її ставлення до життя та обставин, в які вона потрапила. Важко повністю прийняти ту чи іншу сторону.Здавалося би, ті, хто вигризав своє місце під сонцем крізь піт, кров та сльози мали би лояльніше ставитися до оточуючих, розуміючи, що кожен в цьому житті має свою особисту боротьбу. Вони ж то точно знають ціну досягненням! І саме тому дуже деякі з них дуже дратуються, коли комусь та чи інша річ дається набагато простіше. І їх можна зрозуміти, так, це справді, чорт, образливо, коли ти трудишся не покладаючи рук, відмовляєш собі у всьому, жертвуєш здоров’ям, час, а комусь просто пощастило опинитися у відповідному місці. Але деколи їхня заздрість доходить до абсурду. При тому, що собі ж гірше роблять. Починаються крики, істерики, спроби зіпсувати ближньому життя, включається зверхнє ставлення до інших, депресія, інші ментальні та тілесні хвороби і прочєє, прочєє, прочєє... Можуть так і не знайти спокій до кінця життя.Про інший табір теж не можна сказати однозначно. З однієї сторони є ті, хто не усвідомлює, якою ціною деяким людям дістаються ті чи інші плюшки (інколи це навіть не плюшки, а базові речі, як-от дах над головою, їжа, вода, здоров’я врешті-решт) і вони вєщають зі своєї гори, що "ви ліниві, ви просто не хочете". Та є серед них і такі, які не встигли хлєбнути говнєца, тому бачать цей світ виключно в рожевих тонах. Їм шкода всіх і всього: вони кидають гроші кожному жебраку, кожній сторіночці з онкохворою дитиною, кожному благодійному фонду. Що краще? Невідомо. Зрозуміло, що мало хто хоче працювати в поті чола, але максимальне спрощення веде до деградації. Що вибрати? Баланс. З кожної ситуації виносити для себе якийсь урок на майбутнє і, щонайголовніше, залишатися людиною до кінця.
Наче нічого страшного не відбувається, але насторожує те, що я приймаю ліки, а температура нікуди не зникає. Востаннє таке було ще в дитинстві. Зазвичай 2-3 таблетки і все проходить.