Endless_Winters

Якщо говорити про дотики інших людей, то люблю, коли торкаються мого волосся, а також подобається, коли гладять спину або ступні. Масажі я також дуже люблю, але легкі, бо маю низький больовий поріг і мені легко зробити боляче. І, звісно ж, людина, яка мене торкається, має мені подобатись.
Якщо ж говорити про те, чого мені подобається торкатися, то це:
1) Волосся та шкіра коханої людини. Природа була щедрою і подарувала моєму чоловіку неймовірно тонку та м'яку шкіру. Волосся ж він має довге та кучеряве, дуже доглянуте та м'яке. Одне задоволення торкатися і я справді можу це робити годинами.
2) Натуральна шкіра - обожнюю шкіряні речі, хоч і не маю жодної, але при нагоді не можу собі відмовити в тому, щоб не помацати шкіряні речі в магазинах.
3) Пір'я - я все життя обожнювала птахів і мені завжди вони подобалися на дотик. Найм'якше пір'я було в мого какаріка Оливки, вона відчувалась в руках як м'якенька тепла куля. У інших видів птахів структура пір'я була різною і мені подобалась кожна з них. І м'який пух хвилястиків, і жорсткі пір'їни воронів, і тендінті пір'їнки з чуба корел, які тремтіли від найменшого коливання повітря. Мені так не вистачає пташиної компанії, просто словами не передати. Я досі сумую за своїми папугами, проте заводити знову не готова і поки що мені не віриться, що колись буду готова.
4) Холодний метал. Дуже люблю це відчуття прохолоди та приємної гладкості від металевих предметів. Навіть маю дурну звичку вертіти в руках свої сталеві сережки, якщо руки нічим не зайняті.
5) Хутро. Максимально не люблю натуральне хутро в виробах, тут маю на увазі саме хутро на живій тварині. Найприємнішим, мабуть, вважаю хутро кроликів, бо воно неймовірно м'яке. Але з не меншим задоволенням доторкнуся і до жорсткої шерсті якогось вуличного барбоса.
6) Телефон без захисного чохла. Кожен раз дивуюсь, який телефон приємний, коли доводиться знімати чохол.
7) Щойно помита столешня. Люблю чистоту, щоб аж скрипіло, завжди після прибирання приємно наостанок провести долонею по ній і відчути цей скрип.
8) Змії - я торкалася змії лише один раз в житті і навіки запам'ятала це відчуття. Це був здоровенний пітон на плечах в якогось дядька біля зоопарку і він дозволяв дітям його гладити, тож і я скористалась нагодою. Змія була приємно тепла та неймовірно гладенька, наче металева. Думаю, це був момент, коли я полюбила змій навіки, хоча і досі трохи їх побоююся.

View more

Дуже багато років поспіль мені снився тільки постапокаліптичний світ. Локації там завжди були різними, але спільним було одне - все живе в цьому світі вимерло.
Ці сни завжди мене вкрай виснажували, я прокидалася вся спітніла та заціпеніла від відчуття тривоги та небезпеки, хоча в снах зазвичай я просто стояла в якомусь місці, на мене ніхто не нападав, але це відчуття переслідувало мене в кожному з них.
Найбільше з таких снів мені запам'ятався один, мабуть, найгірший: я стояла на крутому березі річки, дивлячись на хворобливо-жовте небо. Навкруги, як і завжди, не було нічого живого, стояла повна тиша, яку не порушував навіть плескіт води, бо річка теж була мертвою і вода її стояла на місці.
Берег не давав опори ногам, був надто м'яким і коли я опустила очі вниз, то побачила, що під ногами не пісок, як я думала, а гнилі людські органи.
А от останній постапокаліпсис мені наснився навесні, через деякий час після того, як мені вдалося виїхати з Харкова. Той постапокаліпсис був іншим, він був зі звуками вибухів та запахом пороху, я укривалася від уламків біля палаючої автівки і навкруги не було жодної людини, лиш чувся страшний гул винищувача над головою.
І зараз, на щастя, ці сни зникли. Тепер мені сниться щось звичайне, навіть буденне, якісь нудні сни про те, як я прибираю в квартирі або щось шукаю в магазині. І я цьому неймовірно рада, хоча мене і дивують такі зміни.
Цікаво, чи були постапокаліптичні сни якимось вибриком інтуїції чи що це взагалі було, бо снилися вони мені десь з 2011 року і припинили снитися тільки в 2022, коли почалось повномасштабне вторгнення.

View more

Чесно? В мене вже нема ресурсу, щоб боятися.
Я трошки нервово перегоріла і зараз мені стало байдуже.
Не в тому плані, що байдуже, що можуть постраждати люди, тварини, довкілля, я сама і т.д. Скоріше, я просто заціпеніла, наче це відбувається не зі мною, наче це страшний сон, а я просто спостерігач.
Я, мабуть, і не готувалася б до такого розвитку подій. Проте, мені спало на думку, що я надто позитивно дивлюся на світ і повторюється та сама історія, як я реагувала на тривожні новини перед початком повномасштабного вторгнення. Я ж взагалі не вірила в можливість війни. І навіть якби повірила, то чи була б я готова до того, що станеться? Звісно, ні.
Тому я зробила мінімум:
1) прочитала рекомендації в соц мережах, як треба буде діяти
2) купила калію йодид і тримаю його під рукою - частина лежить вдома, а інша - лежить в міні аптечці в рюкзаку
3) купила питну воду, також у мене стоїть технічна вода на балконі
4) купила трохи консерв, але вже їх зжерла (було помилкою купляти тунець, треба було щось несмачне)
Думаю, цього буде достатньо, враховуючи, що зараз я живу доволі далеко від ЗАЕС. А далі вже як вийде - буду діяти по ситуації.

View more

У мене є дуже близькі друзі, яких я вже знаю багато років і спілкування з ними мене не виснажує взагалі. Навіть навпаки, я дуже люблю з ними говорити, ходити на зустрічі і з ними я справді відпочиваю. У мене стартовий пакет на 1200 хвилин, так мені його навіть не вистачає, і це при тому, що я часто телефоную лише двом людям та інколи користуюся для нетривалих розмов з родичами.
Ще з двома подругами також підтримую спілкування, але набагато рідше. Я дуже не люблю переписки, а розмовляти по телефону з ними якось не прийнято (просто історично не звикли це робити), тим більш, що важко підібрати час, щоб ні в кого не було роботи або справ.
Але це ми говоримо про дуже близьке коло, про людей, які знають про мене все, про людей, які перевірені часом, про людей, які дуже особливі та вкрай важливі для мене.
ВСІ інші контакти - це каторга. Я дуже швидко виснажуюсь при спілкуванні, наче у мене банально не вистачає якогось ресурсу всередині.
Переписки, як я вже казала, я не люблю самі по собі, а телефонувати чи зустрічатись з людьми психологічно важко. Я відчуваю провину за те, що мала б хоча б зрідка писати знайомим, але в мене просто нема на це сил.
Мені з головою вистачає робочих контактів з людьми, бо я двічі на тиждень маю годинний міт з керівником, та періодично переписуюсь з клієнтами або з підтримкою гугла, тому все, що я хочу робити після роботи - це просто закритися десь в темній тихій кімнаті і щоб зі мною ніхто не розмовляв принаймні кілька днів.

View more

Перша асоціація - це печиво, яке пекла моя мама.
Це якийсь совковий рецепт для бідних, наскільки я пам'ятаю, до складу входило борошно, цукор, яйця (можливо) і майонез))) Ця вся суміш потім пропускалася через м'ясорубку, розрізалася на частини і випікалася.
Звучить крінжово, проте в ті часи це було одним з моїх найулюбленіших смаколиків.
Мама каже, що пробувала спекти таке знову, але чи то продукти зараз стали іншими, чи то це печиво само по собі гидотне, а в минулому сприймалося нормально, бо в тебе не було альтернативи, проте воно не вийшло і тепер навіки лишилося в минулому.
Взагалі, у мене дуже багато спогадів, пов'язаних з їжею. Цікаво, що мені лише зараз спало на думку, що, можливо, саме ця підвищена увага до їжі була першим дзвіночком і я могла пропустити виснажливий етап рхп в своєму житті, якби когось з дорослих це насторожило.
Що ще таке яскраве? Мабуть, пиріжки з картоплею та вареники з вишнею, які готувала моя бабуся. Що пиріжки, що вареники були якихось неймовірних розмірів, я могла наїстися лише однією штукою))) Ще бабуся інколи готувала шлунок, начинений картоплею. Сам шлунок я ненавиділа, але картопля була неймовірно смачна, я такої більше ніколи ніде не їла.
Також дитинство нагадує хліб кирпичик. Раніше їх привозили в магазини ще теплими і вони були неймовірно смачні. Це був той хліб, який ти ніколи не доносив додому цілим, бо не відкусити від нього було вище людських сил)))
Я взагалі завжди дуже любила хліб. У іншої бабусі стояла здоровенна каструля, де зберігався хліб, там завжди було не менше трьох хлібин. Я коли в неї гостювала, то стабільно знищувала ці запаси. Їла цей хліб і з цукром, і з сіллю, і просто без нічого. І сухарі з нього були смачні - у друга по сусідству мама такі сушила, ми їх постійно тягали, поки вона не бачила.
А ще я жила в приватному секторі, тому у нас багато чого робилося з власних продуктів. Наприклад, яблучний сік варили. Він був такий кислий, що аж зводило зуби, але цей смак у мене навіки асоціюється з зимою. Ще я в дитинстві вигадала "мегастраву" - товкла полуницю з цукром і уявляла себе вампіром, поки це їла.
Також були і магазинні продукти, які нагадують дитинство. Деякі з них ще досі можна купити, а деяких вже нема - морозиво "Кавун", "Турбо" з ананасом, ще було якесь в стаканчику зі смаком крем-брюле і зі смаком сухофруктів, цигарки-жуйки, жуйки за 10 копійок з наклейками, Кірієшки, Мажор з кокосом, Мівіна з кокосом, рисові козинаки, іриски Золотий ключик, кукурузні палички з сюрпризом, шоколадне масло...
Багато такого, все не пригадаєш і не опишеш, бо я вже вперлася в ліміт.
Тож мені лишається лише подякувати за цікаве питання. Давно я так багато тут не писала))

View more